Розпочнемо зі статистики. 
Щорічно, згідно із Реєстром Всесвітньої організації трансплантації серця та легень, у світі виконується близько 5000 трансплантацій та повторних трансплантацій . Так, згідно із даними цього ж реєстру виживання у перші три місяці після трансплантації становить 72%, перший рік – 63%; через три роки після трансплантації виживає лише 52% пацієнтів, через п’ять – 45%; і через 10 років лише 32% пацієнтів залишаються живими. Такі ускладнення: хронічна васкулопатія аллографту, віддторгнення аллографту, інфекція, альвеоліти, ниркова недостатність та малігнізація значно впливають на тривалість життя пацієнта після трансплантації. Гостре відторгнення транспланту трапляється у 10% пацієнтів у перші три роки, васкулопатія вінцевих судин – у 50%. Близько 30% пацієнтів, що отримують імуносупресанти після трансплантації помирають у перший рік життя через інфекцію. І це у країнах, де добре розвинена система трансплант-координації та посттрансплантаційного догляду. 
А що ж буде із нашими пацієнтами, що повернулись із-закордону? Хто контролюватиме імуносупресію, інфекцію та інші ускладнення? Куди та до кого звернутись? Чи будуть для них виділені кошти на дороговартістні аналізи та імуносупресанти? Адже суми не підйомні для пересічного українця. Невже знов за кордон? Чи зможе український пацієнт, якому пересадили серце увійти у цифру 63% виживших після трансплантації?