У нас нова підопічна Нусь Надія, 26.05.992 р.н., яка проживає у селі Івано-Пусте Борщівського району Тенопільської області.
Ось її історія:
“Не можу навіть уявити, що відчували мої батьки, коли дізнались про мою хворобу, а на головне рішення вони приймати не наважувались, бо боялись. А мені нічого не говорили. Та на черговому обстеженні в обласній лікарні я особисто вже почула: «Вашій дитині потрібне оперативне втручання…» Хоч мені тоді було вже 10 років, але після таких слів лікаря було дуже страшно, тому що слово «операція» могла почути тільки у фільмах. Але поруч завжди були батьки, вони мене заспокоювали.
Час уже не гаявся, кожен день, година хвилина були дорогоцінними. З обласної лікарні мене направили в Київський інститут Амосова (тепер «Охматдит»). Протягом року батьки возили мене на обстеження. Це, можна сказати, було підготовкою до основного мого лікування. В період, коли була вдома до школи не ходила, до мене навідувались мої однокласники, ми сміялися раділи. І саме в той момент я відчула, що мене поважають і співчувають.
4 лютого 2004 року – зробили першу операцію. Не можу сказати, що я до цього була не готова, я знала що мене чекає, більше того мама, тато і лікарі запевнили, що боятися не було чого. Так і було все пройшло успішно. Але й досі не віриться, що пройшла один з дуже важливих етапів життя. Так, я називаю це важливим етапом, бо за цей період я відчула і знаю що таке допомога, турбота, переживання, молитва.. Тоді зробила висновок: «Я сильна, у мені міцний дух».
Молитва має велике значення як для мене так і моїх батьків. Я дуже завдячую своїм батькам за те що вони зі мною, за те що прагнуть щоб я з братчиком мали у своїх серцях Божу любов, за те що прищепили основний фундамент духовності.
12 вересня 2005 року мені зробили другу операцію, яка тривала 9 довгих годин, під час яких страшні лікарські ножі «чаклували» над моїм тілом. Мене запевняли і батьки, і лікарі, що на цій операції буде ще менше боліти ніж на попередній. Та було все навпаки. Лікарі пішли на великий ризик: що навіть при 100 %-му гіпертонічному тиску – вони взяли мене оперувати. Оперування тривало… Мамусю, таточку, не переживайте, я сильна, дуже сильна, все буде дуже добре, навіть краще.. Кажу це зараз, бо на той час не могла, 9 годин я практично не існувала. Зараз я можу їм низько поклонитися за їхні переживання і терпіння. Стан в якому вони перебували дуже важко описувати, і добре щоб усі їхні сльози б ули тільки згадкою.. Я просто дякую їм за все і буду молитися .
Тривала операція… серце відключили…це був час коли 30 хвилин у цьому світі мене не існувало.. І коли я вдихнула перший ковток повітря – Бог подарував мені друге життя…»
Перші миті, перші миті зустрічей з життям.. позаду найважче.. Я продовжую, або ж розпочинаю жити. Зараз тільки згадується як я сильно хотіла до рідного дому, до родичів, знайомих, друзів.
15 червня народився хлопчик… відкривши очі, першою думкою було те, що Жива!!! і стала мамою… відчула себе сильною жінкою. З вервичкою у руках перебирала зернятка і шепотіла Господи, дякую Тобі… Благодарю Тебе, Отче, за дар материнства, благодарю, що удостоїв мене, грішницю, цієї великої гідності.
Ми з чоловіком найщасливіші батьки, допомогли нам молитви священників, родини,друзів, і небайдужих до горя людей..
На сьогодні мій стан задовільний. Легенева гіпертензія 130-140 мм.рт.ст, коли піднімаюсь на перший поверх важко дихати, часто відчуваю серцебиття. Головокружіння, постійна загальна втомлюваність, болять ноги. Фізичні навантаження обмежені.
Наданий момент моє лікування на місяць: Силденафил ( Новагра 100мг 120 грн) – однієї пачки вистачає на 5 днів, сиднофарм (63 грн), трифас (125 грн), небилет (220 грн), верошпірон, вентавіс – 1 ампула в день. В загальному 2000 гривень не враховуючи Вентавіс(коштів його купити немає)
Надіюсь на вашу підтримку і прошу допомоги у всіх небайдужих людей. Єднання це сила, а допомога і підримка продовжує життя”.
