Це була група про Таню…

Коли відходить близька подруга, з якою було так багато спільного, з якою ділили біль і радість, з якою разом долали важку хворобу, це дуже важко і боляче. Навіть, якщо це було прогнозовано і очікувано.

Це той момент, коли віч-на-віч зустрічаєшся з болем втрати. І від нього не втечеш, не сховаєшся, не забудеш. Тільки прожити можна…

Сьогодні на психологічній групі пацієнтів з легеневою гіпертензією ми проживали цю втрату.

Багато говорили про почуття, про те, як сприйняли звістку про смерть подруги, як стримувались і ховали сльози від дітей. Сумували за тим, що тепер залишиться в спогадах.

Згадували, як познайомилися з Танею, про різні випадки з життя.

Ділилися тривогами щодо майбутнього, про важкість хвороби, складність лікування…

А ще багато-багато говорили про те, якою була Таня, як жила, як говорила, як реагувала, як поводилася в різних ситуаціях.

Як завжди, навіть коли почувалася зле, говорила: “У мене все добре!” Як оберігала близьких, рідних, знайомих від болю і переживань, не повідомляючи про свій стан.

Як багато енергії було у неї і як багато вона робила, здійснювала, реалізовувала, незважаючи на важку хворобу. Як переймалася долею інших людей, долею своєї країни…

А ще на групі ми малювали. Малювати спогади про Таню. Вони були світлими, теплими, сонячними, зігрівали душу.

А ще сиділи, взявшися за руки, відчуваючи групову підтримку, коло, можливість ділитися і проживати разом непрості речі. Як важливо, коли поряд є люди, з якими можна розділити свої переживання!

На жаль, я не була знайома з Танею, але в моєму серці тепер також живе світлий, теплий образ про неї…